10 квітень 2017

Постаті міжвоєнного двадцятиліття. АДОЛЬФ ДИМША

 

АДОЛЬФ ДИМША (1900-1075)




Польський естрадний і комедійний актор, режисер. Народився 7 квітня 1900 р. у Варшаві, помер 20 серпня 1975 р. в Горі Кальварії під Варшавою.


Його справжнє ім’я Адольф Багінський. Походив з робітничої родини, його батько, теж Адольф, був залізничником. Після закінчення Торгової школи Вавельберга працював у канцелярії нотаріуса і, вочевидь, тоді розпочалися його перші контакти з театром. 1918 року почав виступати у напіваматорському театрі ім. Стасіча. Наступні три роки він провів у провінції, де виступав у Міському театрі в Гродно.


Тривалий час не працював постійно в жодному театрі. Грав епізодичні ролі у фільмах, працював як розпорядник танців, навчав бальних танців в одній із варшавських шкіл. У лютому 1921 року він потрапив на сцену знаменитого театру «Qui Pro Quo» і зіграв роль в одноактівці Конрада Тома «Готель Ванц». 1925 року Димша отримав ангажемент «Qui Pro Quo» і відтоді виступав у цьому театрі аж до його ліквідації 1931 року.


Грав у скетчах, які спеціально для нього писав Юліан Тувім, з яким Димша  заприятелював, і ця дружба тривала до кінця життя поета. Тувім швидко виявив можливості актора у  царині чистого абсурду. Створив для нього показову роль – дивака Теофіля Вінегрета з буйною чорною бородою, який грізно глипав з-під кострубатих брів, виголошуючи гротескні монологи.


Після  розпаду «Qui Pro Quo» виступав у таких труппах-наступниках легендарної сцени з Сенаторської: у «Банді» (1931-1933), а тоді, коли цей театр  ненадовго об’єднався з Польським театром і Малим, грав на сцені Малого. Пізніше, 1934 року, Димша виходив на сцену театру «Рекс», який був розміщений у величезному будинку Панорами на вулиці Каровій, а також виступав у провінції. Рік разом з колективом, який сам і створив, їздив до Сосоновця, Каліша, Львова, Перемишля, Радома, Тарнова, Плоцька і Жешува. Один сезон виступав у «Варшавському Цирульнику»: там зіграв одну з найкращих своїх ролей у «Кар’єрі Альфи і Омеги» Мар’яна Гемара. З 1937 до 1939 року виступав на сцені малого «Qui Pro Quo», що був розміщений у кав’ярні на вулиці Мазовецькій.


Був актором з великими комічними можливостями. Міцна статура спортсмена і чудова координація рухів давали змогу Димші виконувати акробатичні фігури, які ставали одним із засобів комізму. Часто використовував гротескну деформацію персонажа, голосом виявляючи її карикатурні риси. Із задоволенням грав персонажів з варшавського люду, відкидаючи бездоганно точну дикцію, про яку писав Богдан Коженєвський, і замінюючи її елементами варшавської говірки.


Друга світова війна – це найбільш неоднозначний період у житті та кар’єрі Адольфа Димші. Був одним з тих акторів, які не прислухалися до виданої САПС (Союзом артистів польських сцен) 1940 року заборони виступати у так званих відкритих театрах, які працювали під егідою німців. Димша з 1940 до 1944 року виступав на сценах «Комедії», «Блакитного метелика», «Новини», «Маски», «Яру» і «Мініатюр». Легковажне ставлення до заборони виступати на відкритих сценах, яку видала підземна держава, не залишилося без покарання: у липні 1944 року підпільна «Річ Посполита Польща» сповістила про догану, винесену декільком артистам, у тому числі Димші «за підтримування дружніх стосунків з німцями, а також за те, що успішно долали небажання поляків відвідувати видовища, організовані німецькою пропагандою, погодившись ставити своє прізвище у назвах багатьох рев’ю, використовуючи свою довоєнну популярність».


Ці виступи призвели до того, що 1945 року Димші заборонили виступати на сцені до 1946 року, а на сценах Варшави – аж до 1951 року.


Крім великих успіхів на сцені, Димша був також дуже успішним у кіно. До другої світової війни зіграв двадцять вісім ролей в кіно. Після війни зіграв у восьми фільмах, створюючи великі комічні ролі у «Скарбі» (1949), а також у «Справі для залагодження» (1953). Був також популярним співаком.


У театральному і приватному житті його звичайно називали Додеком. Останні роки його життя – це прогресуюча неміч і смерть у будинку для літніх людей. Залишив спогади у книзі «Дим з цигарки». Його донька Аніта Багінська-Димшувна також була акторкою (померла 1999 року.)




Підпишись на розсилку

Загальна підписка
Підписка для ЗМІ

Дякуємо
Помилка при відправці запитання
Ви невірно заповнили поля