10 квітень 2019

Битва біля Іган (10.04.1831)

 

10 квітня 1831 року, під час Листопадового повстання, між польськими формуваннями під керівництвом генерала Іґнація Прондзинського та російським корпусом, яким керував генерал Григорій Розен, відбулась битва, яка увійшла до історії під назвою Битва біля Іган. Поляки у ній перемогли і ця перемога стала ключовим моментом весняного наступу повстанських сил, який давав шанс розгромити усю царську армію.

 

Битва біля Іган на ілюстрації Фрідріха Кампе, 1846 рік. З фондів архіву Polona

 

Перерва у бойових діях після битви під Гроховом (19-25 II 1831) тривала протягом місяця. Фельдмаршал Іван Дибич (справжнє прізвище: Diebitsch) в другій половині березня прийняв рішення про похід на південь у напрямку річки Вепр. Він збирався перейти Віслу вище Варшави (під Тижином і Пулавами) і вступити у вирішальний бій з поляками на лівому березі річки. Його мав прикривати VI корпус генерала Григорія Розена (бл. 20 тис. осіб) та підрозділ генерала Федора Гейсмара (бл. 6 тис. осіб). У цей час польська армія почала наступати, чим унеможливила реалізацію плану Дибича.

 

 

Квітневий наступ

 

Вже в середині березня головний інтендант польської армії полковник Іґнацій Прондзинський розробив план наступу на формування Розена та Гейсмара, здобуття Седльце та подальшого наступу на основні сили Дибича. Реалізація цього плану створювала реальну можливість поконання усієї царської армії. Спротив Головнокомандувача генерала Яна Скшинецького спричинився не лише до обмеження сил, а й стратегії запланованого наступу, який мав завершитись здобуттям Седльце.

 

30 березня польські формування (близько 40 тис.) залишили Варшаву. Наступного дня під Вавром було розбито підрозділи Гейсмара, який був змушений відступати. Наздоганяли його по седлецькому шосе досить повільно, з огляду на неквапливість Скшинецького. Це дозволило Гейсмару об’єднатись з Розеном, який поблизу села Великі Дембе зайняв міцні позиції з 11 тис. осіб. Битва відбулась того ж дня. Два польські полки піхоти почали атаку о 15:30. Скромні тактичні результати задовольнили Скшинецького, який вирішив припинити битву. Тоді генерал Богуславський свавільно заатакував село, продовжуючи битву. Наступ кавалерії генерала Скаржинського замінив відступ Розена у поразку. Під час битви загинуло 2 тисячі російських солдат, а від 7 до 9 тисяч потрапили у полон. Це означало, що корпус Розена було повністю знешкоджено (у нього залишилось бл. 4 тисяч осіб, які, принаймні тимчасово, не надавались до боротьби).

 

Прондзинський знову представив генералу Скшинецькому свій план наступу на основні сили Дибича. Від його реалізації міг залежати розвиток воєнних дій. Головнокомандувач знову не погодився підтримати реалізацію плану Прондзинського. Ба, Скшинецький не погодився на здобуття Седльце та не дозволив наздогнати рештки формування Розена поблизу Костшина (між Калушином та Седльце). Тоді ж Дибич вирушив на допомогу Розену, який вже отримав підмогу з Бреста. 5 квітня Прондзинський (який напередодні отримав чин бригадного генерала) представив план, згідно з яким він з 20 тис. військових мав обійти позиції Розена (через Водині) та заатакувати Седльце зі сходу. І хоча Скшинецький на це погодився, він не поспішав видавати цей наказ.    

 

9 квітня Прондзинський все ж отримав погодження, яке зазнало модифікацій, а саме: до складу військового підрозділу не входили сили, які мали взяти активну участь під час атаки; пропозицію здобуття Седльце зі сходу було відхилено (не відкидаючи ідеї здобуття міста). Таким чином, запланований маневр ставав дуже ризикованим, з огляду також і на наближення формувань Дибича.

 

Прондзинський взяв на себе командування групою, яка мала провести наступальну операцію на корпус Розена. Вона нараховувала 11 тис. солдат. Прондзинський збирався обійти оборонні позиції Розена поблизу Костшина, увійти в його тил та заатакувати поблизу Іган. У цей момент до битви мав долучитись Скшинецький, який мав атакувати зі сторони Костшина. Генерал Хшановський та генерал Скаржинський мали перешкодити фельдмаршалу Дибичу втрутитись у битву.

 

Польські формування, вирушивши ввечері з-під Латовича, розділились у Єрузалі. Прондзинський почав рухатись у напрямку Водинів. 10 квітня на світанку поблизу села Доманіце його передні шеренги (2 гусарський полк генерала Кіцького) заатакував та розгромив втричі більший гусарський підрозділ супротивника під командуванням генерала Сіверса. Генерал Розен тим часом чекав на супротивників біля Іган з 16-ма тисячами солдатів.

 

 

Ігани

 

Місце проведення битви було сприятливим для росіян. 4 кілометри західніше від Седльце протікає річка Мухавець (з півдня на північ). Розен вирішив розташуватись у долині, повз яку через річку простягались три шляхи (до Іган, Желькова та Секули). Контроль над цими переправами сприяв ефективному захисту на східному березі річки. Таку тактику обрав Розен, який розташував більшу частину свого формування на східному березі Мухавця. Два гусарські полки та гусарська бригада розмістились з іншого боку, ближче до Іган.

 

Прондзинський прибув до Іган близько 13 години і наказав всім відпочивати. Він планував зайняти село та міст через Мухавець, що унеможливлювало відступ ворога. Наступ почали о 15 годині. Попереду йшов генерал Кіцький, якого підтримували підрозділи кінної артилерії майора Юзефа Бема. Після виходу на рівнину, поляків було обстріляно з 28 російських точок з іншого берега річки. З огляду на відсутність потрібної кількості вогнепальної зброї, поляки не мали можливості відповісти ворогові тим самим. Не зважаючи на численні втрати, атака продовжувалась до моменту здобуття 8 полком на правому фланзі східної частини Іган. Генерал Розен, тим часом, вислав зі східного берега Мухавця три батальйони єгерів (прославлених під час війни з Туреччиною), які перейшовши через міст, заатакували ослаблений битвою 8 полк. Вони витіснили його з села й почали відтісняти на стартову позицію.

 

Ескіз битви біля Іган, Август Кнейзель, 1833 рік. З фондів Мазовецької цифрової бібліотеки

 

Тоді ж з’явились російські підрозділи, що відступали з Костшина. Генерал Фезі змінив маршрут і вирішив приєднатись до битви. Прондзинський, тим часом, приєднався до лівого флангу і особисто командував шістьма батальйонами піхоти, які атакували підрозділи Сіверса. Не витримавши удару, росіяни почали відступати. Їхні позиції зайняли два піхотні полки Фезі. Прондзинський видав наказ атакувати ці позиції за допомогою 1 піхотного полку. Він сам, очолюючи 5 полк, змінив напрямок атаки і вирушив в сторону і у тил єгерів, які атакували 8 піхотний полк. Російська артилерія, яка знаходилась на іншому березі Мухавця, припинила обстріл, позаяк не хотіла ставити під удар своїх солдатів. Російська піхота у Іганах безрезультатно намагалась протистояти атаці. Передбачаючи загрозу опинитись у оточенні, росіяни припинили атакувати 8 полк та намагались затримати наступ Прондзинського за допомогою зброї. Зрозумівши марність своїх зусиль, росіяни припинили обстріл та почали втікати у напрямку переправи на Мухавці. Поляки кинулись їх наздоганяти, адже від результату цих перегонів залежав результат битви. Поляки добігли першими і з розгону налетіли на російські підрозділи. Після короткої, однак нещадної боротьби, поляки зайняли переправу. Частина росіян встигла перейти на інший берег річки, інша була змушена скласти зброю. Врятуватись вдалось лише підрозділам Сіверса та двом піхотним полкам.

 

Битва закінчилась близько 19 години. З російського боку людські втрати сягали 5 тисяч осіб, серед яких були загиблі, поранені і полонені. З польського боку загинуло близько 400 солдатів. Корпус Розена було відіслано до Бреста. Прондзинський наполягав на продовженні наступу. Дибич небезпечно наблизився до Седльце і саме з огляду на це Скшинецький наказав відступати. Черговий польський наступ розпочався у травні і завершився поразкою під Остроленкою, після якої ініціатива у війні перейшла на сторону росіян.

 

 

Генерал Прондзинський

 

Іґнацій Прондзинський (Северина Вислоух, 1920-1930). З фондів архіву Polona

 

Іґнацій Прондзинський народився 20 липня 1792 року у Санниках. У листопаді 1807 року вступив до армії Варшавського князівства. Брав участь у кампаніях  1809 та 1812-14 років. За участь у останній його було відзначено Золотим Хрестом Virtuti Militari. Кавалер ордену Почесного Легіону. 1815 року став одним зі співзасновників підпільного Союзу справжніх поляків. Співпрацював з Патріотичним товариством, за що його було заарештовано та ув’язнено у період з 1826 по 1829 рік. Працював над проектом Августівського каналу. Під час Листопадового повстання був радником генерала Міхала Радзівілла, тричі обіймав посаду головного інтенданта польської армії, виконував обов’язки Командира Генерального Штабу, був керівником корпусу військових інженерів, Національний уряд призначив його Головнокомандувачем (з огляду на відсутність порозуміння з іншими генералами, зокрема з Круковецьким та Дембінським, Прондзинський пішов у відставку). 19 серпня 1831 року його було призначено генералом дивізії. У вересні цього ж року Іґнацій Прондзинський опрацював план оборони столиці. 7 вересня брав участь у обговоренні умов капітуляції. Після завершення повстання, у 1832-33 роках перебував на засланні в глибині Росії. Важко хворіючи, 1850 року відправився на острів Гельголанд, де потонув під час плавання 4 серпня 1850 року.

 

Іґнацій Прондзинський був найталановитішим польським офіцером Листопадового повстання та одним з найобдарованіших польських військових першої половини ХІХ ст.

 

 

Прондзинський A. D. 1914 ?

 

З постаттю Іґнація Прондзинського пов’язана цікава історія, яка мала місце багато років після його смерті. На замовлення царя, у 1816, 1821, 1828 роках, Прондзинський опрацював три плани (стратегії) на випадок війни Росії з Австрією, Пруссією та з об’єднаними австрійсько-прусськими силами. Дехто з істориків (Ш. Аскенази, К. Блох) припускали, що російські плани другої половини ХІХ ст., створені на випадок Першої світової війни (Мілютіна, Обручева, Драгомірова), базувались на концепціях Прондзинського. Шимон Ашкенази наводить розмову, яка мала місце на початку ХХ ст. з царським офіцером, генералом Олександром Пузиревським, під час якої Пузиревський згадував про плани Прондзинського. Навіть якщо царські командувачі самостійно створили свої плани, то ідея, яка прийшла їм до голови, кількадесят років тому вже відвідала польського офіцера…

 

 

Автор: Бартош Мусялович



Підпишись на розсилку

Загальна підписка
Підписка для ЗМІ

Дякуємо
Помилка при відправці запитання
Ви невірно заповнили поля