01 березень 2019

Національний День пам’яті «проклятих солдатів»

 

«Війна закінчилась […]. Ми ніколи не погодимось на інше життя, ніж на життя у суверенній, незалежній та справедливо діючій польській державі […]. Видаю вам останній наказ. Свою подальшу діяльність і роботу маєте провадити з думкою про здобуття цілковитої незалежності держави» – писав у 1945 році останній головнокомандувач Армії Крайової ген. Леопольд Окуліцький «Ведмедик». Багато хто з його підвладних  послухали свого командира та не склали зброю після завершення Другої світової війни. Вони продовжували боротьбу за насправді вільну батьківщину.




Ситуація Польщі у 1945 році була складна. Рішення Тегеранської, Ялтинської та Потсдамської конференцій де факто свідчили про поділ Європи на сфери впливу. Польська влада, починаючи з 1944 року, не обиралась та була залежною від влади Радянського Союзу. 1947 року, внаслідок Ялтинських домовленостей, було проведено парламентські вибори, під час яких мали місце фальсифікації, що відбувались за допомогою радянської міліції та НКВС.


Солдати підпілля, що боролись за незалежність, вирішили протистояти новій владі за допомогою зброї. Сьогодні їх називають «проклятими солдатами», адже до моменту відновлення Польщею незалежності у 1989 році, влада ПНР кваліфікувала їхню діяльність як злочинну, не розголошуючи інформацію про репресії, яких вони зазнали за сталінських часів. Антикомуністичне підпілля створило перші збройні підрозділи вже 1943 року, однак найбільш інтенсивне збройне протистояння проти насильно встановленої влади припало на 1945 рік. Вважається, що протягом подальших років активності, у складі різноманітних підпільних організацій на території післявоєнної Польщі діяло навіть 200 тис. осіб. Активісти підпілля не погоджувались з тим, що польський народ змушують жити за чужими правилами. Їхньою метою була реалізація Ялтинських домовленостей щодо проведення у Польщі насправді вільних та демократичних виборів.


«Прокляті солдати» гинули не лише під час боїв. Багато хто потрапив до в’язниці, де над ними знущались та вбивали. Вироки суперечили демократичним нормам. Декого вивезли до радянських таборів. Нерідко їх страчували на підставі фальшивих свідчень про співпрацю з німцями, не зважаючи на те, що під час Другої світової війни вони активно боролись з нацистським окупантом у структурах підпільної держави.


Більшість солдатів підпілля вийшла з укриття у лютому 1947 року. Багато хто був змушений переховуватись під фальшивими прізвищами до кінця Польської Народної Республіки. Останнього «Незламного» Юзефа Франчака «Лялюся» застрелили восени 1963 року під час облави.


Хоча влада ПНР намагалась поступово стерти антикомуністичне підпілля з народної пам’яті, поляки не забули про «проклятих солдатів». Це поняття народилось у 90-х роках, коли вже можна було відкрито про них говорити та досліджувати їхні долі. Починаючи з 2011 року, з нагоди роковин семи членів останнього Центрального правління організації «Свобода та Незалежність», яких було страчено у Мокотовській в’язниці, ми вшановуємо пам'ять «проклятих солдатів», оголосивши його Національним Днем пам’яті «проклятих солдатів». Їхні історії – це розповідь про незламне прагнення свободи та найвищу ціну, яку кожна людина може за неї заплатити.


Прес-служба

Міністерства закордонних справ РП